Між затриманням і вироком лежить етап, який визначає, де людина проведе наступні місяці: у слідчому ізоляторі чи вдома. Юридично це називається обранням запобіжного заходу, і рішення ухвалює слідчий суддя протягом перших діб після затримання.
Поширена помилка – вважати, що все вирішує тяжкість підозри. Насправді Кримінальний процесуальний кодекс побудований навпаки: тримання під вартою є винятковим заходом, і довести його потрібність зобов’язаний прокурор. Розберу, як влаштована ця конструкція і на чому будується позиція захисту. Матеріал актуальний станом на 22 серпня 2026 року.
Драбина з п’яти заходів
Частина перша статті 176 КПК перелічує запобіжні заходи в чіткому порядку – від найм’якшого до найсуворішого:
- особисте зобов’язання;
- особиста порука;
- застава;
- домашній арешт;
- тримання під вартою.
Закон прямо називає особисте зобов’язання найбільш м’яким, а тримання під вартою – найбільш суворим. Затримання при цьому є не самостійним заходом, а тимчасовим.
Коротко. Частина третя статті 176 формулює правило, з якого починається будь-який захист: слідчий суддя відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий чи прокурор не доведе, що жоден із більш м’яких заходів не може запобігти доведеним ризикам. Тягар доказування – на стороні обвинувачення.
П’ять ризиків – і жодного більше
Стаття 177 КПК називає мету запобіжного заходу: запобігти конкретним спробам підозрюваного. Перелік ризиків закритий:
- переховуватися від слідства або суду;
- знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення;
- незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта;
- перешкоджати провадженню іншим чином;
- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у якому підозрюється.
Підставою є сукупність: обґрунтована підозра плюс наявність ризиків. Одного лише формулювання «може переховуватися» недостатньо – ризик має бути доведеним, а не припущеним. Саме тут найчастіше руйнується клопотання прокурора.
Дванадцять обставин, які працюють на захист
Стаття 178 зобов’язує суддю оцінити в сукупності всі обставини, і більшість із них – це те, що готує захист:
- вагомість доказів про вчинення правопорушення;
- тяжкість покарання, що загрожує;
- вік і стан здоров’я;
- міцність соціальних зв’язків за місцем постійного проживання, зокрема наявність родини й утриманців;
- наявність постійного місця роботи або навчання;
- репутація і майновий стан;
- відсутність судимостей;
- дотримання умов раніше застосованих запобіжних заходів.
Ці обставини не доводяться словами. Довідка з місця роботи, свідоцтва про народження дітей, документи про право власності на житло, медичні висновки, характеристики – усе це збирається до засідання, бо другого шансу подати їх у тому ж засіданні не буде.
Домашній арешт: що це насправді
За статтею 181 КПК домашній арешт полягає в забороні залишати житло цілодобово або у певний період доби – і це два дуже різні режими, про що варто просити окремо. Застосовується він лише до особи, яка підозрюється у злочині, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Ухвалу виконує орган Національної поліції за місцем проживання; поліція має право з’являтися в житло, вимагати пояснень і використовувати електронні засоби контролю. Строк дії ухвали – не більше двох місяців, із можливістю продовження, але сукупно під час досудового розслідування – не більше шести місяців. Після цього захід вважається скасованим автоматично.
Тримання під вартою і застава
Стаття 183 називає тримання під вартою винятковим заходом, який застосовується виключно тоді, коли прокурор доведе, що жоден м’якший захід не зможе запобігти ризикам.
Важлива деталь, якою часто не користуються: обираючи тримання під вартою, слідчий суддя зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обов’язків (частина третя статті 183). Не визначати заставу суд має право лише у випадках з частини четвертої – зокрема щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування, злочину, який спричинив загибель людини, або якщо особа вже порушувала раніше обрану заставу.
Строки за статтею 197: ухвала діє не більше 60 днів; сукупний строк тримання під вартою під час досудового розслідування – шість місяців у провадженні щодо нетяжкого злочину і дванадцять місяців щодо тяжкого чи особливо тяжкого.
Винятки: коли вибору немає
Частина шоста статті 176 передбачає, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у злочинах проти основ національної безпеки, терористичних злочинах та злочинах проти миру і безпеки людства (статті 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 ККУ), за наявності ризиків застосовується саме тримання під вартою.
Важлива зміна. Аналогічна норма діяла і для військовослужбовців, підозрюваних за статтями 402-405, 407, 408, 429 ККУ (частина восьма статті 176). Рішенням Конституційного Суду України № 4-р(II)/2026 від 24 червня 2026 року її визнано неконституційною; вона втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Рішення. Отже, для цих справ повертається загальне правило змагальності – питання про запобіжний захід вирішується індивідуально. Це стосується і справ про СЗЧ за статтею 407 ККУ.
Коли потрібен адвокат
Засідання про запобіжний захід відбувається протягом перших діб і триває недовго. Позиція, документи і аргументи мають бути готові до нього – зібрати їх «потім» не вийде, а зміна заходу згодом завжди складніша, ніж правильне рішення одразу. Це і є захист у кримінальному провадженні. Що відбувається до цього моменту – у матеріалі про перші 24 години після затримання; якщо йдеться про корупційну підозру, дивіться також захист у корупційних справах. Орієнтовну вартість дивіться в розділі ціни.
Підсумок
Тримання під вартою за законом є винятком, а не правилом: довести його потрібність зобов’язаний прокурор, і суддя має відмовити, якщо м’якший захід здатен усунути ризики. Ризиків лише п’ять, і кожен потребує доказів. Обставини зі статті 178 – робота, родина, житло, здоров’я – працюють на захист, але тільки якщо підтверджені документами, зібраними до засідання. А обираючи СІЗО, суд зобов’язаний визначити розмір застави, крім прямо названих винятків.