Самовільне залишення військової частини – одна з найпоширеніших категорій військових кримінальних проваджень. Навколо неї накопичилося багато міфів: від «через три дні все автоматично пробачать» до «повернувся через застосунок – і справу закрили». Обидва твердження неправильні, і саме на них люди втрачають шанс на законне звільнення від відповідальності.
У цій статті розберу без емоцій і оцінок: що передбачає стаття 407 Кримінального кодексу України, за яких умов закон дозволяє звільнити особу від кримінальної відповідальності, як улаштований чинний порядок добровільного повернення – і чому повернення до частини саме по собі не закриває провадження.
Що передбачає стаття 407 ККУ
Склад злочину – самовільне залишення частини або місця служби, а також неявка вчасно на службу без поважних причин. Кваліфікація і санкція залежать від тривалості відсутності та умов, у яких її допущено:
- частина 1 – військовослужбовець строкової служби, відсутність понад 3 доби, але не більше місяця: тримання в дисциплінарному батальйоні до 2 років або позбавлення волі до 3 років;
- частина 2 – інші військовослужбовці, відсутність понад 10 діб, але не більше місяця (або від 3 до 10 діб повторно протягом року): штраф, службове обмеження до 2 років або позбавлення волі до 3 років;
- частина 3 – ті самі дії тривалістю понад один місяць: позбавлення волі від 2 до 5 років;
- частина 4 – відсутність понад 3 доби в умовах особливого періоду (крім воєнного стану): від 3 до 7 років;
- частина 5 – ті самі дії в бойовій обстановці, а також відсутність понад 3 доби в умовах воєнного стану: позбавлення волі від 5 до 10 років.
Саме частина 5 і застосовується у переважній більшості справ від 2022 року – це тяжкий злочин. Якщо ж особа залишила частину з метою ухилитися від служби, діяння кваліфікують уже за статтею 408 (дезертирство): в умовах воєнного стану або бойової обстановки – від 5 до 12 років.
Увага. Строки давності тут працюють не так, як звикли. Для тяжкого злочину це 10 років, а перебіг давності зупиняється, якщо особа ухиляється від слідства чи суду (стаття 49 ККУ). Тобто «перечекати» СЗЧ не вийде – строк просто не спливає.
Коли закон дозволяє звільнити від відповідальності
Ключова норма – частина 5 статті 401 ККУ, запроваджена Законом № 3902-IX від 20 серпня 2024 року. Вона діє й станом на липень 2026 року, строку дії не має. Але звільнення можливе лише за сукупності чотирьох умов одночасно:
- злочин за статтею 407 або 408 вчинено під час дії воєнного стану;
- особа вчинила його вперше;
- вона добровільно звернулася з клопотанням до слідчого, прокурора або суду про намір повернутися до цієї чи іншої військової частини для продовження служби;
- є письмова згода командира військової частини на продовження служби такою особою.
Зверніть увагу на формулювання закону: особа «може бути звільнена». Це право суду, а не автоматичний наслідок. І звільняє від відповідальності виключно суд (частина 1 статті 286 Кримінального процесуального кодексу) – не слідчий, не прокурор і не командир. Прокурор лише скеровує клопотання до суду, додавши письмову згоду командира. Ухваливши рішення, суд закриває провадження і зобов’язує особу прибути до частини – за частиною 3 статті 288 КПК на це відводиться не пізніше 72 годин.
Чинний порядок добровільного повернення
Постановою Кабінету Міністрів № 767 від 12 червня 2026 року запроваджено експериментальний проект добровільного повернення до служби. Рапорт подається одним із трьох способів: через електронний кабінет військовослужбовця (застосунок «Армія+»), через центр рекрутингу ЗСУ або безпосередньо до обраної військової частини. Подавати кілька рапортів одночасно заборонено. Частину військовослужбовець обирає сам – із затвердженого переліку.
Строки за Порядком: перевірка рапорта – до 7 календарних днів; після задоволення рапорта прибути до частини потрібно протягом 120 годин. Проект розрахований на 100 календарних днів; за офіційною інформацією Міноборони рапорт можна подати до 20 вересня 2026 року, і стосується він тих, хто допустив СЗЧ до 12 червня 2026 року. Актуальні умови варто звіряти на офіційному ресурсі проекту, бо строки експерименту обмежені.
Головне, що варто зрозуміти. Пункт 44 Порядку прямо каже: звільнення від кримінальної відповідальності за статтями 407 і 408 ККУ для тих, хто повернувся, здійснюється в порядку, встановленому законом. Інакше кажучи: повернення через рапорт не закриває кримінальне провадження. Воно й далі закривається тільки судом і тільки за сукупності умов частини 5 статті 401 ККУ. «Повернувся через застосунок» ≠ «справу закрито».
Що каже сама стаття 407 ККУ
Наводжу склади і санкції дослівно за чинною редакцією Кримінального кодексу – бо в інтернеті вони гуляють у переказі, з переплутаними частинами і строками.
- Частина 1 – СЗЧ або нез’явлення без поважних причин військовослужбовцем строкової служби тривалістю понад три доби, але не більше місяця: тримання в дисциплінарному батальйоні до двох років або позбавлення волі до трьох років.
- Частина 2 – ті самі дії військовослужбовцем не строкової служби тривалістю понад десять діб, але не більше місяця, або понад три доби повторно протягом року: штраф від однієї до чотирьох тисяч НМДГ, або службове обмеження до двох років, або позбавлення волі до трьох років.
- Частина 3 – тривалістю понад один місяць: позбавлення волі від двох до п’яти років.
- Частина 4 – тривалістю понад три доби, вчинені в умовах особливого періоду крім воєнного стану: позбавлення волі від трьох до семи років.
- Частина 5 – вчинені в бойовій обстановці, а так само тривалістю понад три доби в умовах воєнного стану: позбавлення волі від п’яти до десяти років.
Коротко. Різниця між частинами – це роки життя. Тому кваліфікація ніколи не є формальністю: строк відсутності, статус військовослужбовця і те, чи були дії вчинені в бойовій обстановці, доводяться окремо кожен.
Зміна 2026 року: СІЗО більше не автоматичне
Частина восьма статті 176 КПК зобов’язувала суд застосовувати до військовослужбовців, підозрюваних за статтями 402-405, 407, 408 і 429 ККУ, виключно тримання під вартою – незалежно від обставин. Рішенням Конституційного Суду України № 4-р(II)/2026 від 24 червня 2026 року цю норму визнано неконституційною, і вона втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Рішення.
Наслідок для таких справ істотний: питання про запобіжний захід повертається до загального правила, за яким тримання під вартою є винятковим заходом, а його потрібність доводить прокурор. Як це працює на практиці – у матеріалі про запобіжні заходи.
Наслідки, про які згадують рідше
Крім кримінальної відповідальності, сам факт СЗЧ під час воєнного стану має і соціально-правові наслідки (Закон № 4392-IX): військовослужбовець не користується пільгами, гарантіями і компенсаціями, передбаченими законом про соціальний та правовий захист військовослужбовців; на цей період таких пільг позбавляються й члени його сім’ї. Період від дати СЗЧ до дня повернення не зараховується до строку служби, вислуги у званні та вислуги років, а грошове й речове забезпечення за цей час не виплачується.
Окремо про повторність: звільнення за частиною 5 статті 401 ККУ можливе лише «вперше». За другим епізодом підстав для нього немає – справа піде до суду з вироком, і в кращому разі йтиметься про звільнення від відбування покарання з випробуванням (стаття 75 ККУ), а це вже питання захисту в судовому засіданні.
Що дає захист у такій справі
Обвинувачення в цій категорії справ не завжди бездоганне, і Верховний Суд це фіксує. У постанові ККС ВС від 20 травня 2026 року (справа № 459/2030/24) суд вказав: якщо СЗЧ ставиться у формі неявки, сторона обвинувачення зобов’язана конкретизувати дату, визначену командуванням як крайній строк прибуття, довести, що її було доведено до відома військовослужбовця, і що з того моменту минуло понад три доби. Без цього кваліфікація за частиною 5 статті 407 ККУ безпідставна.
А в постанові від 31 липня 2025 року (справа № 183/12595/23) касаційний суд звільнив засудженого від відповідальності за частиною 5 статті 401 ККУ і закрив провадження – тобто застосувати цю норму можна навіть тоді, коли вирок уже ухвалено. Тому програна перша інстанція ще не означає, що шанс втрачено.
Коли потрібен адвокат
Практично на кожному етапі. Клопотання має бути складене так, щоб суд побачив усі чотири умови; згоду командира треба отримати й правильно оформити; строки прибуття – витримати, бо їх порушення знецінює все зроблене. Це робота в межах кримінального провадження, а якщо йдеться про статус і забезпечення військовослужбовця – ще й захист прав військовослужбовців. Питання придатності до служби, які часто спливають паралельно, розібрані в матеріалі про оскарження рішення ВЛК.
Підсумок
Стаття 407 ККУ в умовах воєнного стану – це від 5 до 10 років позбавлення волі. Закон дає законний вихід: добровільне звернення з клопотанням, письмова згода командира і рішення суду про звільнення від відповідальності за частиною 5 статті 401 ККУ. Але діє він лише «вперше» і лише за сукупності всіх умов, а саме повернення до частини провадження не закриває. Чим раніше підключається захист, тим більше шансів, що ці умови буде дотримано.